moy_compas (moy_compas) wrote,
moy_compas
moy_compas

Про Емірати і шейхів

Поки є трохи натхнення, напишу про феномен Еміратів, з яких нещодавно повернулася. Бо читаю зараз книжку Jim Krane Dubai і не перестаю охати й ахати. Круту країну побудували, що й казати. Переказую все за цією книжкою.

l-2077


Отже, популярний стереотип – що ОАЕ цілком побудовані на нафті і що малограмотні шейхи тепер купаються в золоті, бо несподівано таке щастя на голову впало. У цьому є лише частка правди. Щоб зрозуміти, як ОАЕ дійшло до такого життя, треба принаймні уявляти собі роль двох основних еміратів – Абу-Дабі й Дубая – та їхніх відповідних правителів, «отців-засновників» ОАЕ - шейха Заїда і шейха Рашида.

Заїд бін Султан аль-Нахайян (емір Абу-Дабі, потім президент ОАЕ)

Як виявляється, близько 95% еміратської нафти знайдено в еміраті Абу-Дабі. Це справді нафтова казка, яка, втім, стала легендою і щастям для всього народу завдяки шейху Заїду (1918-2004). Він прийшов до влади у 1966, а нафта почала видобуватися в Абу-Дабі трохи раніше, у 1950-х. Втім, його попередник і старший брат шейх Шахбут ховав всі прибутки у себе в матраці та скринях, не довіряючи ні банкам, ні цивілізації взагалі. Перше, що зробив Заїд – оголосив, що будь-хто може приходити до нього за грошима. Приходиш, займаєш чергу, пояснюєш, навіщо тобі гроші і скільки – йдеш з мішечком золота (ну чи купюр). Це справді так і працювало. До кінця життя, коли Заїд кудись приїжджав, натовп вистроювався до нього з записочками, які він збирав, передавав в канцелярію і всі прохання виконувались. Як пише Крейн, Заїд помер зі статком у 24 млрд доларів – «і це попри відчайдушні зусилля відсипати грошей всім, хто питав».

Ясно, що він не тільки тицяв купюри у кишені, а й дарував землю, засновував різні соціальні програми і т.д. Наостанок, анекдот – спогади одної еміратки. Їй як представниці студентства дозволили відвідати Заїда, коли той вже був при смерті. Першим чином він спитав: «Дочко, кажи, що тобі треба?» - «Нічого мені не треба, тільки щоб Бог послав вам здоров’я і довголіття» – «А ну, бігом, кажи, що тобі треба, поки я ще живий, а то не встигнеш!»

Рашид бін Саїд аль-Мактум (емір Дубая, потім віце-президент і прем’єр-міністр ОАЕ)

Зовсім інша, але не менш захоплююча історія – в дубайського шейха Рашида (1912-1990). Дубай, відповідно, має лише біля 4% нафти. Але Рашид прославився своїми шаленими інвестиціями. На перші ж гроші (ще навіть на позичені), коли люди жили у пальмових хижах, він взявся за рішучі дії: розчистив від мулу затоку Дубай-Крік (надзвичайно дорогий проект, який зробив Дубай з глухого села перспективним містом), побудував порт і аеропорт, що на той момент перевищували місцевий транспортний потік буквально в сотні разів, і т.д. Одного разу шокований народ заслав до Рашида його власного сина Мохаммеда, щоб той відмовив його від реалізації «божевільних» задумів. Рашид сказав у відповідь: «Синку, я будую сьогодні, бо завтра, коли припече, ти вже не зможеш собі цього дозволити». Інший проект - судоремонтна верф якихось абсолютно диких розмірів - здавалося, може знадобитись хіба інопланетянам; але через пару років після її побудови почалися бойові дії по сусідству в Перській затоці – і в скарбницю Рашида потекли гроші.

Провидіння Рашида межувало з містикою. Один його радник на питання, звідки Рашид знає, що будувати, відповів: «Ну, він молиться щодня…» Своє основне завдання Рашид бачив у диверсифікації економіки Дубая (щоб позбутися залежності від нафти) – і активно цим займався, і мав успіх.

Звісно, не все так ідеально в Еміратах (і розділ про викачування зі світу копійчаної трудової сили я ще не дочитала), але все ж не можу не захоплюватися цими постатями й не думати про те, як багато може зробити людина розумна і не хвора на зажерливість.

Tags: OАЭ, Дубай, путешествия
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 5 comments